За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий довбе ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип'є

Живущої крові, —

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави бога,

Великого бога.

 

Не нам на прю з тобою стати!

Не нам діла твої судить!

Нам тільки плакать, плакать, плакать

І хліб насущний замісить

Кривавим потом і сльозами.

Кати знущаються над нами,

А правда наша п'яна спить.

Коли вона прокинеться?

Коли одпочити

/Іяжеш, боже, утомлений?

І нам даси жити!

Ми віруєм твоїй силі

І духу живому.

Встане правда! Встане воля!

І тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки.

А поки що течуть ріки,

Кривавії ріки!

За горами гори, хмарою повитЇ,

Засіяні горем, кровію политі.

Отам-то милостивії ми

Ненагодоваиу і голу

Застукали сердешну волю

Та й цькуємо. Лягло костьми

Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові!? напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов'їх. А дівочих,

Пролитих тайно серед ночі!

А матерніх гарячих сльоз!

А батькових, старих, кривавих!

Не ріки — море розлилось,

Огненне море! Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям

Слава!

 

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті!

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся — поборете!

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

 

Чурек і сакля — все твоє;

Воно не прошене, не дане,

Ніхто й не возьме за своє,

Не поведе тебе в кайданах.

А в нас!.. На те письменні ми,

Читаєм божії глаголи!..

І од глибокої тюрми

Та до високого престола —

Усі ми в золоті і голі.

До нас в науку! Ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми християни: храми, школи,

Усе добро, сам бог у нас!

Нам тільки сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана; чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,

Як тій собаці! Чом ви нам

Платить за сонце не повинні! —

Та й тільки ж то! Ми не погани,

Ми настоящі християни —

Ми малим ситі!.. А зате!

Якби ви з нами подружили,

Багато б дечому навчились!

У нас же й світа, як на те —

Одна Сибір неісходима!

А тюрм, а люду!.. Що й лічить!

Од молдаванина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує! У нас

Святую біблію читає

Святий чернець і научає,

Що цар якийсь-то свині пас

Та дружню жінку взяв до себе,

А друга вбив. Тепер на небі!

От бачите, які у нас

Сидять на небі! Ви ще темні,

Святим хрестом не просвіщені!

У нас навчіться! В нас дери,

Дери та дай,

І просто в рай,

Хоч і рідню всю забери!

У нас! Чого-то ми не вмієм?

І зорі лічим, гречку сієм,

Французів лаєм. Продаєм

Або у карти програєм

Людей… не негрів… а таких,

Таки хрещених… но простих.

Ми не гішпани! Крий нас, боже,

Щоб крадене перекупать,

Як ті жиди. Ми по закону!..

 

По закону апостола

Ви любите брата!

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті!

Ви любите на братові

Шкуру, а не душу!

Та й лупите по закону:

Дочці на кожушок,

Байстрюкові на придане,

Жінці на патинки.

Собі ж на те, що не знають

Ні діти, ні жінка!

 

За кого ж ти розіп'явся,

Христе, сине божий?

За нас добрих, чи за слово

Істини… Чи, може,

Щоб ми з тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.

 

Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мірри дим,

І перед образом твоїм

Неутомленнії поклони

За кражу, за войну, за кров, —

Щоб братню кров пролити просять,

І потім в дар тобі приносять

З пожару вкрадений покров!!.

Просвітились! Та ще й хочем

Других просвітити,

Сонце правди показати…

Сліпим, бачиш, дітям!!

Все покажем! Тільки дайте

Себе в руки взяти.

Як і тюрми мурувати,

Кайдани кувати —

Як і носить!.. І як плести

Кнути узлуваті, —

Всьому навчим! Тільки-дайте

Свої сині гори

Остатнії… бо вже взяли

І поле і море.

 

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту!

О друже мій добрий! друже незабутий!

Живою душею в Украйні витай;

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними сльозами

І мене з неволі в степу виглядай.

 

А поки що — мої думи,

Моє люте горе

Сіятиму. Нехай ростуть

Та з вітром говорять.

Вітер тихий з України

Понесе з росою

Мої думи аж до тебе!..

Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо прочитаєш…

І могили, степи, море.

І мене згадаєш.

 

 

Приводим перевод поэмы на русский язык Антокольского:

 

 

 

 

КАВКАЗ

Искреннему моему Якову де Бальмену

Кто даст главе моей воду
и очесем моим источник слез,
и плачуся и день и нощь
о побиенных…

Иеремии, глава 9, стих 1

За горами горы, тучами повиты,
Засеяны горем, кровию политы.
Спокон веку Прометея
Там орел карает,
Что ни день долбит он ребра,
Сердце разбивает.
Разбивает, да не выпьет
Крови животворной -
Вновь и вновь смеется сердце
И живет упорно.
И душа не гибнет наша,
Не слабеет воля,
Ненасытный не распашет
На дне моря поля.
Не скует души бессмертной,
Не осилит слова,
Не охает славы Бога,
Вечного, живого.

Не нам с тобой затеять распрю!
Не нам дела твои судить!
Нам только плакать, плакать, плакать
И хлеб насущный замесить
Кровавым потом и слезами.
Кат издевается над нами,
А правде — спать и пьяной быть.
Так когда ж она проснется?
И когда ты ляжешь
Опочить, усталый Боже,
Жить нам дашь когда же?
Верим мы творящей силе
Господа-владыки.
Встанет правда, встанет воля,
И Тебя, великий,
Будут славить все народы
Вовеки и веки,
А пока — струятся реки…
Кровавые реки!

За горами горы, тучами повиты,
Засеяны горем, кровию политы.
Вот там-то милостивцы мы
Отняли у голодной голи
Все, что осталось, — вплоть до воли, -
И травим… И легло костьми
Людей муштрованных немало.
А слез, а крови? Напоить
Всех императоров бы стало.
Князей великих утопить
В слезах вдовиц.
А слез девичьих,
Ночных и тайных слез привычных,
А материнских горьких слез!
А слез отцовских, слез кровавых!
Не реки — море разлилось,
Пылающее море! Слава
Борзым, и гончим, и псарям,
И нашим батюшкам-царям Слава!
Слава синим горным кручам,
Подо льдами скрытым.
Слава витязям великим,
Богом не забытым.
Вы боритесь — поборете,
Бог вам помогает!
С вами правда, с вами слава
И воля святая!

Ч у р е к и с а к л я — все твое,
Не выпрошенное мольбами,
За хлеб, за жалкое жилье
Не окуют тебя цепями.
У нас же… Грамотеи мы,
Читаем Господа глаголы!..
И от казармы и тюрьмы
Вплоть до высокого престола
Мы ходим в золоте — и голы.
К нам в обученье! Мы сочтем,
Научим вас, хлеб-соль почем,
Мы христиане; храмы, школы,
Вся благодать, сам Бог у нас!
Глаза нам только сакля колет:
Зачем она стоит у вас,
Не нами данная; и то,
Что солнце светит нам бесплатно,
Не нами сделано! Зато
Чурек не кинем вам обратно,
Как псам! И хватит. Мы не турки -
Мы христиане. В Петербурге
Мы малым сыты!.. А зато
Когда б вы с нами подружились,
То многому бы научились!
У нас же и простор на то,-
Одна сибирская равнина…
А тюрем сколько! А солдат!
От молдаванина до финна
На всех языках все молчат:
Все благоденствуют! У нас
Святую Библию читает
Святой чернец и поучает,
Что царь свиней когда-то пас,
С женой приятеля спознался,
Убил его. А как скончался,
Так в рай попал! Вот как у нас
Пускают в рай! Вы не учены,
Святым крестом не просвещены.
Но мы научим вас!.. Кради,
Рви, забирай — И прямо в рай,
Да и родню всю приводи!
Чего мы только не умеем?
Считаем звезды, гречку сеем,
Браним французов. Продаем
Или за карточным столом
Проигрываем крепостных -
Людей крещеных… но простых.
Мы не плантаторы! Не станем
Мы краденое покупать,
Мы поступаем по закону!

По апостольским заветам,
Любите вы брата,
Суесловы, лицемеры,
Господом прокляты!
Возлюбили вы не душу -
Шкуре братней рады.
И дерете по закону:
Дочке на наряды,
На житье сынкам побочным,
Жене на браслетки,
А себе на что, не знают
Ни жена, ни детки!

За кого же был Ты распят,
Сын единый Божий,
В искупленье нам? За слово
Истины?.. Иль, может,
Чтоб глумленье не кончалось?
Так оно и сталось!

Часовни, храмы, да иконы,
И жар свечей, и мирры дым,
И перед образом Твоим
Неутомимые поклоны.
За кражу, за войну, за кровь
Ту братскую, что льют ручьями, -
Вот он, даренный палачами,
С пожара краденный покров!..

Просветились! И решаем
Свет открыть и этим
Показать им солнце правды -
Сим незрячим детям!
Все покажем! Только дайтесь
В руки нам, и тут же -
Как прочнее строить тюрьмы,
Плесть нагайки туже,
Кандалы ковать, носить их
В сибирскую стужу,-
Все поймете, лишь отдайте
Родимые взгорья.
Остальное мы забрали -
И поле и море!

И тебя загнали, друг и брат единый,
Яков мой хороший! Не за Украину -
За ее тирана довелось пролить
Столько честной крови. Довелось испить
Из царевой чаши царевой отравы!
Друг мой незабвенный, истинный и правый!
Ты на Украине душою витай,
Вместе с казаками мчись над берегами,
Старые курганы в степи озирай.
Закрепи слезами дружбу с казаками,
Меня из неволи в степи поджидай.
А покуда — мои думы,
Лютые невзгоды,
Буду сеять я. Пусть крепнут
В споре с непогодой.
Украинский тихий ветер
Принесет с росою
К дорогому другу думы
Братскою слезою.
И когда на них ты взглянешь
И читать их станешь,
Вновь курганы, степи, горы
И меня помянешь.

18 ноября 1845
в Переяславе